Православний похорон

Поховання покійних - найважливіший християнський обряд. Поділяючи з вірянами всі сумні й радісні події земного життя, Православна Церква проникливо й урочисто проводжає своїх чад у потойбічне життя, піклуючись не тільки про душу покійного, а й про його спорожніле тіло. Згідно з віруваннями, у майбутньому житті братиме участь і наше тіло, якому, за словом апостола, личить стати нетлінним і безсмертним.

Багато похоронних обрядів нагадують нам обряд хрещення, тим самим кажучи: як через таїнство Хрещення людина відроджується від життя гріховного до життя святого і богоугодного, так і через смерть істинний християнин відроджується для нового, кращого і вічного життя з Христом. Церква дивиться на земне життя, як на приготування до життя вічного, на смерть - як на сон, після пробудження від якого настане життя вічне, а на тіло, як на освячений благодаттю Таїнств храм душі.

Тіло покійного омивають водою. Цим виражається наша повага і любов до покійного, наше бажання, щоб тіло покійного після загального воскресіння з мертвих постало перед обличчям Господа в чистоті й непорочності.

Омите тіло померлого вбирають у новий і чистий білий одяг. Нові білі шати вказують на наше оновлення після воскресіння, знаменують собою, що покійний приготувався постати перед судом Божим і бажає залишитися в цьому суді чистим.

Потім небіжчика вбирають в одяг його земного служіння, на свідоцтво віри нашої у воскресіння мертвих і майбутній суд, на якому кожен із нас дасть Богові відповідь не тільки за обов'язком християнським, а й відповість за ввірене йому на землі служіння.

Понад звичайний одяг на покійного християнина покладають саван - білий покрив, що нагадує про ті білі шати, у які вдягають немовля при хрещенні. Це свідчить, що померлий зберіг до кінця життя обітниці, дані ним при хрещенні.

Коли настає час покладати небіжчика в труну, священнослужитель окроплює свяченою водою тіло покійного і саму труну на ознаменування того, що це вмістище (ковчег), у якому тіло померлого спочиватиме до Другого Пришестя Христового.

Руки покійного складаються хрестоподібно на грудях (права на ліву) на свідоцтво віри в Розп'ятого Ісуса Христа. Вдома тіло покійного кладуть обличчям до образів, тобто на схід, так, що якби покійний розплющив очі, то побачив би перед собою ікони.

У храмі можна придбати вінчик і покров. На вінчику зображується Спаситель із Богородицею та Іоанном Предтечею, які стоять перед ним, на знак вінця спасіння, який ми сподіваємося отримати у вічному житті. Вінчик зазвичай являє собою довгу паперову смужку, яку кладуть на лоб покійного, на знак приналежності новопреставленого до світлого сонму чад Церкви Христової і вірності їй до кінця.

Усе тіло і труну покійного покривають світлим церковним покривалом на знак того, що, як вірянин і освячений Таїнствами, небіжчик перебуває під покровом Христовим і захистом Церкви. І що він - покійний - прокинеться колись від сну смертного до нового життя, подібно до того, як ми встаємо зі сну звичайного і знімаємо з себе покрив нічний. На складені на грудях руки поверх покрову на знак віри в Христа кладуть хрест або ікону Спасителя, так, щоб зображення було повернуте до обличчя покійного.

За давнім благочестивим звичаєм труну везуть до храму, ставлять обличчям до вівтаря, а навколо труни (як навколо священної купелі) запалюють свічки і світильники на свідоцтво того, що покійний, закінчивши земне життя, переходить у країну невечірнього світла. І родичі стоять зі свічками навколо труни на знак світлості нашої віри, полум'яної молитви нашої за спочилого до Господа нашого Іісуса Христа, на знак нашого побажання душі спочилого перебувати у вічності у світлі лиця Божого, на кшталт того, як оточені були світлом у годину поховання тлінні його останки.

За бажанням родичів або вони самі, або читці всю ніч читають над покійним Псалтир, щоб відігнати бісівські сили.

Кадіння (воскуріння фіміаму) над тілом покійного слугує вираженням нашого доброзичливого побажання душі його піднестися до неба, подібно до кадильного диму, і бути їй такою ж сприятливою для господа, наскільки приємним є для нього запашний фіміам.

Вранці, після заупокійної Літургії, відбувається чин поховання. Чин поховання в просторіччі через велику кількість піснеспівів називається відспівуванням. Заупокійна служба складається з піснеспівів, у яких зображується доля людини: за злочин заповіді вона повертається на землю, з якої вийшла, проте не перестаючи бути образом слави Божої. Тому після читання Апостола та Євангелія, де йдеться про майбутнє Воскресіння мертвих, священик читає молитву про відпущення, у якій Церква благає Господа пробачити спочилому гріхи та удостоїти його Царства Небесного. Текст молитви вкладають у праву руку покійного.

Закінчується відспівування прощанням із покійним. Під час прощання з покійним потрібно цілувати ікону, що лежить у труні, і віночок на чолі. При цьому треба подумки або вголос попросити в покійного прощення за всі ті неправди, які були допущені до нього за життя, і пробачити те, в чому був винен він сам. Під час прощання співають стихири ніби від імені покійного.

Прощальне цілування покійного дається на знак любові і поваги до його тіла, як до істинного храму його безсмертної душі, і на знак того, що нашої любові не може припинити і сама смерть.

Коли прощання закінчено, священик закриває назавжди обличчя померлого покривалом-саваном.

Перед звершенням Таїнства Хрещення тіло того, кого хрестять, помазують освяченим єлеєм; так і тепер, після закінчення всього, перед відданням праху землі, на тіло покійного хрестоподібно виливають єлей на знак того, що і на померлому перебуває благодать і милість Господня.

Земля, що посипається хрестоподібно на померлого, знаменує, що тепер повертається землі те, що взято від неї, коли Господь творив із землі Адама. Попіл, що посипається з кадила на тіло покійного, знаменує згасле, але богоугодне життя на землі. Після цього труну закривають кришкою, і відкривати її знову ні під яким приводом не дозволяється. Так закінчується відспівування. Під спів: «Святий боже» труну ногами вперед виносять із храму і ставлять на катафалк.

Над немовлятами, які померли після Святого Хрещення, звершується особлива послідовність як над непорочними, безгрішними створіннями. Нехрещених немовлят не відспівують.

Якщо священик на прохання родичів їде на цвинтар, то вся процесія перенесення тіла від катафалка до могили супроводжується кадінням і співом «Святий боже». Біля могили служиться коротка літія, і зі співом труну опускають у могилу.

Доречно і тут усім тримати запалені6 свічки. Спів може тривати доти, доки над могилою не виросте пагорб і квіти з вінками не закриють його. Тепер усі бажають покійному Царства Небесного і йдуть.

Буває, що покійного поховали без церковного напуття, і через тривалий час близькі все ж вирішують його відспівати. Тоді після заочного відспівування землю хрестоподібно розсипають на могилці, а віночок і молитву або спалюють і також розсипають, або закопують у могильний пагорб.

Відспівування має бути здійснене над усіма православними християнами, якщо тільки за життя вони не відреклися від Христа і від Церкви. Навіть якщо людина померла дуже давно, її слід відспівати заочно. Відспівування - це велика і неоціненна допомога, найнеобхідніша для наших дорогих покійних.

Із книжки Щеголєвої О., Глаголєвої О. «У православному храмі»